borysfen1 | Entries tagged with ликбез

Expand Cut Tags

No cut tags

П’ять копійок: Когда-то мой блог и меня лично Сережа Марков* обозвал на своей страничке в ФБ фашистом и бандеровцем. Теперь понятно, что это был комплимент с уст наркомана :-)

seryoga76:
іще один запущєний случай, прям не знаю, мабуть порошок боярой запівал...

( Read more... )

Иногда стоит просто выдохнуть, успокоиться и прочесть ликбез для просветления совковой макитры:

Даже больше, чем говорить о зраде, украинцы любят слушать сказки о преображении страны и смотреть на дальние края — маяки реформаторских успехов. Например, Эмираты, где красивые молодые шейхи намывают острова в море. Возможно, сказочный Сингапур, где растут свечки небоскрёбов. Или такая далёкая и диковинная Корея, строящая ядерные реакторы. А может, это Польша, где работает миллион украинцев? В любом случае — там жестко борются с коррупцией, экономическое чудо и либерализация рынка. Там ценят бизнес, всё для человека, а мудрое правительство провело быстрые, безболезненные и ориентированные на граждан реформы. Слышите грохот? Это бьются сердца диванных реформаторов.

1989 год. В Польше принят план Бальцеровича — достаточно жёсткий и амбициозный. Закрытия госпредприятий, череда давно назревших банкротств, борьба с дефицитом бюджета, снижение бюджетных дотаций. Должно были закрыться многие неэффективные предприятия — просто физически вымереть как мамонты множество шахт, верфей для боевых и торговых кораблей (их создали в тепличных условиях планового Варшавского пакта, а не для жёсткой конкуренции с той же Кореей или Германией), существенно пострадать сельское хозяйство.

Два года жесточайшего падения — потеряно порядка 18% ВВП. Взрыв инфляции на 620% в год. Первый рост производства спустя три года после начала «шоковых реформ» — ВВП подрос на скромные 2,5% в 1992 году. Только в 1997 году ВВП на душу населения в Польше на 10% превысил «дореформенный» уровень 1988 года. То есть после девяти долгих тяжёлых лет работы. И это невзирая на масштабные инвестиции и благословенный «восстановительный рост» после падения. Налог с предпринимателей с 29% до 19,5% снизили уже в преддверии вступления в ЕС — в 2003 году. Под жёстким налоговым бременем прошла половина активной жизни одного поколения.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

IV. БЕЗВЛАСНІСТЬ І ЗЛОДІЙСТВО МОСКВИНА

Московський народ не знав згубної різниці між «твоїм» і «моїм».
Ю. Самарін

Хто не бреше і не краде, той не москвин.
Олександр І

У всіх народів початок рільництва був початком творення цивілізації та культури. Обробляючи, поливаючи власним потом певний шмат землі і так вирощуючи добрий урожай, рільник навчився цінувати той шмат землі, любити, вважати за СВІЙ, і природно боронив від загарбання сусідами. Так народжувалася і зміцнювалася свідомість власності. Землю успадковували від прадідів правнуки. Так народжувалася і через багато поколінь зміцнювалася свідомість свого роду, а з неї — свого племені, далі — свого народу, і нарешті свідомість НАЦІОНАЛЬНА. Так постала свідомість історичного права на власну ЗЕМЛЮ, а з того — свідомість обов’язку її боронити для нащадків, тобто ПАТРІОТИЗМ. Всі рільничі народи — патріотичні, свідомі своєї гідності, мають приватновласницьку правосвідомість і понад усе волелюбні.

Не маючи ані природного інстинкту приватної власності, ані виробленої життям відповідної правосвідомості, москвин, самозрозуміло, міг створити лише безвласницьку форму користування землею. І не лише землею, але й усім іншим, включно з особистою думкою. І він створив свою національну форму — общину. Форму не лише господарського, а й громадського ладу та культури. По 1917 році він переназвав ту свою «общину» на «колхоз».
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

III. ЛЕДАРСТВО І ВОЛОЦЮЗТВО МОСКВИНА

Ми, москвини — народ волоцюг.
М. Горький

Москвини — народ волоцюг, ледарів і злодіїв.
С. Рождественський

Історична доля оселила москвинів у багнистому північному пралісі. Рільництво там було можливим лише на горбках сухішої землі, що були поміж болотами, річками, озерцями. Там москвин вирубував ліс, палив його і засівав у попіл зерно. По п’ятьох роках така «паль» уже не родила, і москвин кидав її, а шукав нового, не вирубаного горбика землі. Отже, навіть рільництво було кочовим, аж поки уряд не прив’язав москвина до землі кріпацтвом.

Вирубувати праліс — праця тяжка, а головне — невдячна, бо ж лише 3–5 років родила та «паль», та й урожаї були малі. Це знеохотило москвина до рільництва, навіть викликало у нього злобу на невдячну землю. Міняючи що п’ять років місце осідку, природно не було потреби ставити довготривалі будови, огороджувати обійстя, прикрашати хату тощо. Московський історик пише, що навіть у ХХ ст. московська «деревня» (село) виглядала як тимчасовий табір без найпростіших життєвих вигід. Чорні дерев’яні хати, жодної огорожі, ані натяку на чистоту, сморід від гнилого сміття навколо хати. Про квіти чи садки біля неї (як в Україні) і згадки немає. Брудні, нечесані, з хмарою нужі люди; підозрілі, злобні погляди — все це природно викликає у чужинця огиду. Всі чужинці, які бували в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд не лише московського мужика, але й аристократа. Чужинці ті дивувалися, що навіть панівна верства цілковито не відчувала ніякої краси, ніякої потреби в культурі, і не розуміла найпростіших моральних, етичних засад [36]. У духовності і народній словесності москвина немає нічогісінько рільничого. Це віддзеркалюється і в його мові. Московський рільник називає себе «крестьянином», або «мужиком» — тут і натяку на рільництво. Слова «земледелец» або «хлебопашец» — складні, а це вказує, що їх створив не народ, а інтелігенція.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

II. МОВА І ЛІТЕРАТУРА МОСКВИНА

Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М. Трубєцькой

Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.
В. Бєлінський

Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміло, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. «Нарешті московські правителі зрозуміли, що для «книжного дела» треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у ХVI–XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську» [21]. «Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони — митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову» (К. Безсонов). «Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М. Ломоносова (1711–1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького» (М. Трубєцькой). «Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М. Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М. Ломоносова її змінити не вдалася» [22]. Так у XV–XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.
( Read more... )

Оригинал взят у

oleg_leusenko в Страна Моксель Ч.3, гл. 9

Владимир Белинский
СТРАНА МОКСЕЛЬ
Роман-исследование

Часть третья
Первоначальное "собирание земли русской"

9

Мы изучаем один за другим трагические периоды Русской Империи. И видим, как каждое событие фальсифицировалось в угоду великодержавной идеологии, как искажались факты, как из фальши делались далеко идущие выводы. Но любая ложь этой Империи всегда имела определенную цель. Раз она запущена, знать, что-то должна была обосновать.
Так произошло и с ложью о казанских татарах, историю завоевания которых настало время изложить. Определить, кто же они есть на самом деле, как появились в "сердцевине Великороссии", отчего порабощены одними из первых и почему "великороссы" так жестоко поступили с великим и древним народом.
Снова станем опираться на труды русских авторов, как писавших сотни лет назад, так и современных.

В 1946 году состоялась научная сессия при Академии Наук СССР, организованная Отделением истории и философии АН СССР, институтом языка, литературы и истории Казанского филиала АН СССР, проходившая 25 и 26 апреля в "великорусской" столице городе Москве. На сессии рассматривался вопрос о происхождении Волжских (Казанских) татар. Главный вывод научного форума, кстати, не обнародованный нигде в СССР, даже в Казани, был ошеломляющим для простого человека, верящего великорусской мифологии: татары, оказалось, вовсе не являются татарами. Они являются потомками и наследниками волжских булгар, живущими на Волге уже более тысячи лет. То есть, они являются народом более древним, нежели сами великороссы. Разумеется, последней фразы на сессии не произносили, и, возможно, даже побаивались этой мысли. Но истина ведь известна. И от этого не уйти.
На сессии было также установлено, что татары (т.е. булгары) по своему происхождению не имеют никакого отношения к монголо-татарам, покорившим древнее Суздальское княжество в жестоком XIII веке.

Возникает вполне законный вопрос: зачем же великороссам понадобилась наглая и тяжелая ложь? Как оказалось, ларчик открывается очень просто.
Истории Волжской Булгарии посвящены многочисленные работы и исследования. В нашем исследовании нет необходимости заниматься подробным изложением истории развития этого народа. Историки практически единогласны, что освоение булгарами Среднего Поволжья шло мирным путем, без военных столкновений. Булгары сооружали города, подводили к ним водопроводы, выращивали злаковые и бахчевые культуры, изготавливали ювелирные изделия, обрабатывали кожу и меха, вели оживленную торговлю со странами Востока, Юга и Европы. Булгары намного раньше англичан начали выплавлять чугун, откуда эту технологию вместе с инженерами позаимствовали московиты.
( Read more... )

Осторожно! Это может навредить русской психике