borysfen1 | Entries tagged with московия

Expand Cut Tags

No cut tags

Дмитрий Иванович Донской (1350, Москва — 1389, Москва) — князь Московский (с 1359) и великий князь Владимирский (с 1363). В то время, когда киевская (а другой и не было) Русь-Украина уже почти четыреста лет была крещена, московитские князья оставались вассалами Орды и молились отнюдь не Христу. Изучайте, московиты, свои исконные традиции и не примеряйте на себя чужое:

Originally posted by

mysliwiec at 52 разных тэньге улусного князя Московского улуса Дмитрия(Донского) с похвалой Хану Орды на каждом"Когда западные народы ставят нам вопрос,... то мы отвечаем: потому что мы знаем историю России, которой вы не знаете, и живем ее духом, который вам чужд и недоступен".
Иван Ильин.

Велик и благодетелен хан Джанибек и потомки его! Только их ханской воле обязана Москва своим возвышением!

«Бе же сей царь Чанибек Азбякович добр зело ко христианству, многу льготу сотвори». При его правлении, благодаря святителю Московскому Алексию, еще более утвердилось влияние церкви в Сарае".
А немного позже-
"Используя нужду очередного хана в русском серебре, митрополит Алексей сумел в обмен на финансовую поддержку получить ханскую грамоту, удостоверяющую, что великое княжение является наследственным правом Московских князей из династии Иоанна Калиты.
Таким образом, политическая традиция Киевской Руси была отменена окончательно...
..первоначально преподобный Сергий Радонежский отказался благословить анафемствованого митрополитом Киприаном князя Дмитрия на войну с Мамаем: «...Пошлина твоя държит (удерживает), покорятися ордынскому царю должно».
Накануне Куликовской битвы ...
Москва отвергла предложение генуэзцев и тем самым сохранила верность союзу с законным наследником ханов Золотой Орды – Тохтамышем. Таким образом, в этой войне участвовали две коалиции: союз химерной державы Мамая, Генуи и Великого княжества Литовского, то есть Запада, и блок Москвы с Белой Ордой (Ак-Ордой), начало которому положил еще святой Александр Невский".

Каталог именных денег великого князя Дмитрия Ивановича Донского (1359-1389 гг.)
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

V. БЕЗБОЖНИЦТВО І РОЗПУСТА МОСКВИНА

РОЗПУСТА МОСКВИНА

Ще в ХІ ст. наш літописець писав: «Радимичі і Вятичі (предки москвинів. — П. Ш.) живуть у лісах як звірі, їдять всіляку нечисть, ведуть сороміцькі розмови у присутності своїх батьків і сестер, а шлюбу не беруть». Ще й тепер існує в Московщині т. зв. «снохачество», тобто статеві стосунки батька з жінками своїх синів. Московське суспільство не вважає ті стосунки за розпусту. Навпаки, сини й їхні жінки вважають те за честь для себе. Ці стосунки здійснюються відкрито, навіть у присутності жінки старого та дітей. Ледве чи таке є в африканських дикунів.

Датський дипломат А. Олеарій подорожував по Московщині 1633 р. Він бачив, як на церковному святі люди пиячили біля церкви. Одна п’яна жінка заснула і лежала на вулиці заголена. Побачивши її, п’яний мужик поліз на неї, а навколо них зібралися мужчини, жінки, дівчата, діти і сміялися та підбадьорювали «удальца». Це за дня, на вулиці.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Годится — молиться.
Не годится — горшки накрывать.
Московська приказка

Людині черево найважливіше.
Все ж бо життя людини з черева виходить.
М. Горький

Набоженство (релігія) народу творять ті самі чинники, що формують і всю його духовність. Нема нічого випадкового в тому, що китайці мають буддизм, а не що інше. Іслам (магометанство) не випадково поширився серед кочовиків-семітів. Завжди легко сприймається те, що духовно споріднене. Українці досить легко і скоро перейшли з свого поганства на християнство з цієї ж причини. Набоженство, що не споріднене духовності народу, він або цілковито не сприймає, як, наприклад, не сприйняли християнство семіти — араби та євреї, або змінює, пристосовує до своєї духовності, як москвини — християнство.

Іронія історії накинула (руками українців) москвинам набоженство, яке цілковито заперечувало всю духовність москвина. Тим то москвини — простий народ, інтелігенція і навіть священики та єпископи від ХІІ ст. і досі московщили і змосковщили цілковито своє «християнство», переробили його на своє національне поганство. Московський історик пише: «Міфологія фіннів (предків москвинів) не виросла до антропоморфізму. Сили та предмети природи вони мали не за символи чи вияв божества, але за саме божество; звідси — дикунський фетишизм. В московських переказах про життя їхніх святих є відлуння обожнювання дерева, каменю, прикриті християнською формою. «В лесу родился — пню молился», — записав етнограф В. Даль. Поганство і християнство в Московщині змішалися. Поганські боги, одержавши християнське ім’я «бесы», знайшли місце в московському християнському культі. Християнство і поганство не стали в Московщині двома протиставними релігіями. Навпаки, частинами одного московського набоженства. Доповнюючи одна іншу, кожна частина діяла у своїй царині: християнська в небесній, а поганська в земній. Ще в ХХ ст. були в Московщині села, де молилися поганським богам перед християнським образом із засвіченими лампадами. Християнство не стало для москвинів виходом з темряви до світла, а лише переходом з-під влади богів нижчих під владу богів вищих, бо ж старих поганських богів москвин не викинув із свідомості, а визнавав їх надалі, надавши їм нижчого ступеню» [52].
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

IV. БЕЗВЛАСНІСТЬ І ЗЛОДІЙСТВО МОСКВИНА

Московський народ не знав згубної різниці між «твоїм» і «моїм».
Ю. Самарін

Хто не бреше і не краде, той не москвин.
Олександр І

У всіх народів початок рільництва був початком творення цивілізації та культури. Обробляючи, поливаючи власним потом певний шмат землі і так вирощуючи добрий урожай, рільник навчився цінувати той шмат землі, любити, вважати за СВІЙ, і природно боронив від загарбання сусідами. Так народжувалася і зміцнювалася свідомість власності. Землю успадковували від прадідів правнуки. Так народжувалася і через багато поколінь зміцнювалася свідомість свого роду, а з неї — свого племені, далі — свого народу, і нарешті свідомість НАЦІОНАЛЬНА. Так постала свідомість історичного права на власну ЗЕМЛЮ, а з того — свідомість обов’язку її боронити для нащадків, тобто ПАТРІОТИЗМ. Всі рільничі народи — патріотичні, свідомі своєї гідності, мають приватновласницьку правосвідомість і понад усе волелюбні.

Не маючи ані природного інстинкту приватної власності, ані виробленої життям відповідної правосвідомості, москвин, самозрозуміло, міг створити лише безвласницьку форму користування землею. І не лише землею, але й усім іншим, включно з особистою думкою. І він створив свою національну форму — общину. Форму не лише господарського, а й громадського ладу та культури. По 1917 році він переназвав ту свою «общину» на «колхоз».
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

III. ЛЕДАРСТВО І ВОЛОЦЮЗТВО МОСКВИНА

Ми, москвини — народ волоцюг.
М. Горький

Москвини — народ волоцюг, ледарів і злодіїв.
С. Рождественський

Історична доля оселила москвинів у багнистому північному пралісі. Рільництво там було можливим лише на горбках сухішої землі, що були поміж болотами, річками, озерцями. Там москвин вирубував ліс, палив його і засівав у попіл зерно. По п’ятьох роках така «паль» уже не родила, і москвин кидав її, а шукав нового, не вирубаного горбика землі. Отже, навіть рільництво було кочовим, аж поки уряд не прив’язав москвина до землі кріпацтвом.

Вирубувати праліс — праця тяжка, а головне — невдячна, бо ж лише 3–5 років родила та «паль», та й урожаї були малі. Це знеохотило москвина до рільництва, навіть викликало у нього злобу на невдячну землю. Міняючи що п’ять років місце осідку, природно не було потреби ставити довготривалі будови, огороджувати обійстя, прикрашати хату тощо. Московський історик пише, що навіть у ХХ ст. московська «деревня» (село) виглядала як тимчасовий табір без найпростіших життєвих вигід. Чорні дерев’яні хати, жодної огорожі, ані натяку на чистоту, сморід від гнилого сміття навколо хати. Про квіти чи садки біля неї (як в Україні) і згадки немає. Брудні, нечесані, з хмарою нужі люди; підозрілі, злобні погляди — все це природно викликає у чужинця огиду. Всі чужинці, які бували в Московщині, однозгідно свідчать про неймовірно жахливий фізичний і моральний бруд не лише московського мужика, але й аристократа. Чужинці ті дивувалися, що навіть панівна верства цілковито не відчувала ніякої краси, ніякої потреби в культурі, і не розуміла найпростіших моральних, етичних засад [36]. У духовності і народній словесності москвина немає нічогісінько рільничого. Це віддзеркалюється і в його мові. Московський рільник називає себе «крестьянином», або «мужиком» — тут і натяку на рільництво. Слова «земледелец» або «хлебопашец» — складні, а це вказує, що їх створив не народ, а інтелігенція.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

II. МОВА І ЛІТЕРАТУРА МОСКВИНА

Аж до ХІХ ст. москвини не мали граматики своєї мови.
М. Трубєцькой

Балачки про рівновартність московської літератури з європейською є лише пихатою маячнею.
В. Бєлінський

Запозичивши дещо з китайської культури, татари перебрали також і толерантність китайського релігійного світогляду. Татари тоді щойно перейшли з поганства на магометанство, але його запеклість (фанатизм) ще не опанувала татарську душу. Старий, ще не забутий поганський світогляд велів їм боятися помсти чужих богів. І татарська влада взяла християнську церкву в Московщині під свою охорону. Монастирі та церкви разом з людьми, що до них належали, ніякої данини не платили. За кривди священикам або ченцям татарська влада карала. Вона не перешкоджала навертати на християнство навіть і татар. Серед татарської аристократії в Сараї було чимало християн. В татарському війську служило багато москвинів-християн. У свою чергу московські єпископи наказували своїм священикам молитися за хана Золотої Орди. Така пільга (привілей) церкви дала їй силу врятувати тодішню українську мову не лише в Церкві, а й у державному урядуванні. Тоді в Московщині єпископами, священиками, ченцями були українці, що їх прислав з Києва митрополит і якому вони підлягали. Самозрозуміло, вони готували священиків з місцевих людей та вчили дітей місцевої провідної верстви мовою староукраїнською. Але та провідна верства була дуже тоненька, а в ній ще тоншою була плівочка нащадків колишніх українських цивілізаторів з Києва. Переважна ж більшість уже була угро-фінно-татарською. Держава зростала і владно вимагала і розвою культури, якщо не освічених, то бодай письменних урядовців, дипломатів. Культурний розвиток неможливий без виробленої власної мови. Відокремлені від усього культурного світу угро-фінни не могли розвинути у своєму пралісі мову, вищу за життя того пралісу. Татарська мова була значно багатшою за угро-фінську, але й вона в Московщині занепадала. «Нарешті московські правителі зрозуміли, що для «книжного дела» треба мати справжніх учених. Своїх не було, отже почали закликати їх з Києва. Так у ХVI–XVII століттях освіта й література Києва цілковито опанували московську» [21]. «Українці обсадили в Московщині всі керівні посади. Вони — митрополити, єпископи, вихователі царських дітей, учителі шкіл (що їх вони ж заснували), міністри, науковці, вищі державні урядовці. Все підпадало їхнім впливам та реформам. Вони виправляли церковні книжки, реформували церковні та державні установи, писали книжки, укладали граматику та правопис, складали програми навчання, навіть накидали нам свою вимову» (К. Безсонов). «Від остаточного потатарщення московської мови врятували сильні впливи Києва. Аж до М. Ломоносова (1711–1765) всі москвини вчилися з української граматики Мелетія Смотрицького» (М. Трубєцькой). «Аж до XVIII ст. Московщина жила чужим літературним добром: Києва, Львова, Вільна. Власних же московських письменників майже не було. Київ зробив величезну послугу Московщині, ознайомивши її з культурним надбанням Європи. Граматика М. Смотрицького дуже вплинула на московську мову XVII ст. Спроба М. Ломоносова її змінити не вдалася» [22]. Так у XV–XVII і почасти XVIII ст. розпочалася і тривала українізація московської мови.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

I. ПОХОДЖЕННЯ МОСКВИНА

В жилах московського народу тече щонайменше 80% азійської крові.
М. Покровський

Да, азиаты — мы,
с раскосыми и жадными очами!
О. Блок

Однією чи не найголовнішою з багатьох московських вигадок є походження московського народу. Адже походження великою мірою впливає на духовність народу. А духовність є вирішальним чинником, бо «Дух животворить», тобто творить життя, в тому числі й матеріальне. Генетика вчить, що людина успадковує від предків не лише фізичні властивості, а й духовні [4]. Щоб пізнати духовність народу, треба вивчити його походження та природні й господарські умови, за яких він розвивався упродовж кількох десятків поколінь.

Прапредки теперішніх москвинів — угро-фінни примандрували на землі теперішньої Московщини та Фінляндії ще за непроглядних часів передісторії. Літописець ХІ ст. згадує про московські племена чудь, лівь, водь, ямь, чухна, вєсь, пєрмь, мурома, мордва, мокша, мєщєра, чєрєміси, югра, пєчора, карєль, зирянь, єрзя, самоядь. Він пише, що то були дикуни: не мали жодних законів, звичайної моралі, жили в землянках, їли сире м’ясо і сиру рибу, не знали рільництва. Того самого часу (ХІ ст.), за свідченням чужинців, Київ був культурніший і багатший за Париж та Лондон. Праукраїна мала жваві торговельні та культурні зв’язки з усім культурним світом — Грецією, Малою Азією, Індією ще тисячу років до РХ. У північній Московщині носили ще й у ХХ ст. шкіряний одяг дикунського крою (один шмат з діркою на голову), що його носили мавполюди 6 тисяч років тому. Московський археолог пише, що слов’янських могил до Х ст. не знайдено ніде в Московщині [5]. Московський історик стверджує: «В жилах московського народу тече щонайменше 80% фінно-татарської крові» [6]. На захід від угро-фіннів жили предки теперішніх білорусів та литовців. На суміжних землях вони змішувалися з угро-фіннами і розчинилися без сліду в угро-фінському морі.
( Read more... )

НЕ ПІЗНАВШИ МОСКОВСТВА, НЕ ПЕРЕМОЖЕМО МОСКОВЩИНУ!

Павло Штепа

МОСКОВСТВО

його походження, зміст, форми й історична тяглість

Науково-популярне видання (1968 р.)

Молодим борцям за волю України присвячує автор

ВСТУП

Ще за передісторичних часів до північно-східного кутка Європи примандрував з Азії маленький угро-фінський народець. Величезний праліс на багнистому ґрунті відгородив той народець від усього світу так, що він відстав від культурного розвитку людства на багато століть. Наприклад, свою літературну мову почав творити аж у XIX столітті, від О. Пушкіна (1799–1837), отже, на 800 років пізніше за українців. Чужинці: українці, татари, німці створили державний лад у тому — Богом і людьми забутому — кутику Східної Європи. Постало маленьке, вбоге князівство Суздальське, що за кількасот років виросло на величезну імперію, яка зайняла одну шосту суходолу планети. Як же воно виросло? Загарбавши значно сильніші (фізично і культурно) за себе сусідні народи. Чи москвини були розумніші, відважніші за сусідів? Ні. Де ж таємниця перемог московського народу?

Мабуть, немає в світі народу, що про нього світ знає менше, ніж про народ московський. І цілком певно немає в світі народу, про якого світ має більш помилкову уяву, ніж про народ московський та про його державу. Найдивніше, що навіть сусіди: українці, поляки досить не знали московського народу. А вони ж заплатили за те незнання руїною власних держав. Отже, мусили б вивчати свого ворога, бо ж не знаючи його «ахілесової ступні», ніколи його не переможуть. А слабкостей має Московщина багато. Та, власне, жоден ворог Московщини ніколи не бив по її найслабших місцях, бо не знав їх. Що гірше, часом вважав слабші місця за сильні. Наприклад, московські вороги мали військову потужність Московщини за велику силу лише тому, що імперія розляглася на величезному просторі. Засліплені такою географічною розлогістю, історики не добачали того історичного факту, що Московщина ніколи не вигравала жодної війни своєю військовою силою. Таких хибних уявлень про Московщину можна назбирати тисячі. Пригадаймо лише кілька.
( Read more... )

Оригинал взят у

oleg_leusenko в Страна Моксель Ч.3, гл. 9

Владимир Белинский
СТРАНА МОКСЕЛЬ
Роман-исследование

Часть третья
Первоначальное "собирание земли русской"

9

Мы изучаем один за другим трагические периоды Русской Империи. И видим, как каждое событие фальсифицировалось в угоду великодержавной идеологии, как искажались факты, как из фальши делались далеко идущие выводы. Но любая ложь этой Империи всегда имела определенную цель. Раз она запущена, знать, что-то должна была обосновать.
Так произошло и с ложью о казанских татарах, историю завоевания которых настало время изложить. Определить, кто же они есть на самом деле, как появились в "сердцевине Великороссии", отчего порабощены одними из первых и почему "великороссы" так жестоко поступили с великим и древним народом.
Снова станем опираться на труды русских авторов, как писавших сотни лет назад, так и современных.

В 1946 году состоялась научная сессия при Академии Наук СССР, организованная Отделением истории и философии АН СССР, институтом языка, литературы и истории Казанского филиала АН СССР, проходившая 25 и 26 апреля в "великорусской" столице городе Москве. На сессии рассматривался вопрос о происхождении Волжских (Казанских) татар. Главный вывод научного форума, кстати, не обнародованный нигде в СССР, даже в Казани, был ошеломляющим для простого человека, верящего великорусской мифологии: татары, оказалось, вовсе не являются татарами. Они являются потомками и наследниками волжских булгар, живущими на Волге уже более тысячи лет. То есть, они являются народом более древним, нежели сами великороссы. Разумеется, последней фразы на сессии не произносили, и, возможно, даже побаивались этой мысли. Но истина ведь известна. И от этого не уйти.
На сессии было также установлено, что татары (т.е. булгары) по своему происхождению не имеют никакого отношения к монголо-татарам, покорившим древнее Суздальское княжество в жестоком XIII веке.

Возникает вполне законный вопрос: зачем же великороссам понадобилась наглая и тяжелая ложь? Как оказалось, ларчик открывается очень просто.
Истории Волжской Булгарии посвящены многочисленные работы и исследования. В нашем исследовании нет необходимости заниматься подробным изложением истории развития этого народа. Историки практически единогласны, что освоение булгарами Среднего Поволжья шло мирным путем, без военных столкновений. Булгары сооружали города, подводили к ним водопроводы, выращивали злаковые и бахчевые культуры, изготавливали ювелирные изделия, обрабатывали кожу и меха, вели оживленную торговлю со странами Востока, Юга и Европы. Булгары намного раньше англичан начали выплавлять чугун, откуда эту технологию вместе с инженерами позаимствовали московиты.
( Read more... )

Осторожно! Это может навредить русской психике

Originally posted by

andreistp at Однажды окажется, что Россия была самой большой и долговременной фальшивкой в мире

Иван Калита, он же Хан Узбек. Правил Великим Княжеством Московским, пардон – в Московском улусе Золотой Орды. Собственно, родоначальник династии Чингизидов – управляли Москвой 270 лет – мусульманство. То, что сейчас называется «русский народ» сформировалось в 15-17 веках в землях угро-финских племен мурома, мере, веси. Татаро-монгольская знать сильно повлияла и на уклад жизни и на формирование мировоззрения. Кстати, Аракчеев, Бунин, Грибоедов, Державин, Достоевский, Куприн, Плеханов, Салтыков-Щедрин и многие другие известные рода – татарского происхождения.
( Read more... )

Данная историческая подборка борьбы слабопросвещенных московитов (ошибочно называемых "русскими") с Русью, руськой (украинской) мовой и украинцами нам интересна с трех непререкаемых позиций:
1) Украинцы и россияне (московиты, "русские", кацапы) никогда не были друзьями. Вся история доказывает, что московиты были, есть и будут врагами украинства и Украины. Украиноненавистничество и украинофобия - отличительная черта кацапов; 2) Развеивается миф россиян о "придуманной мове" в начале 20 столетия каким-то там генштабом:-) Ибо уничтожать то, что старше русского суржика в течении веков, а потом говорить, что оно придумано вчера, может только самый упоротый ватник; 3) Коммунисты и СССР никогда не были интернациональными и за дружбу народов. Как империя, так и ее московские правители исполняли роль московского нацизма и фашизма, направленного на уничтожение других народов (прежде всего украинцев) и их постоянную русификацию.

Початок: Документы о запрете и уничтожении української мови (XVII – XX ст.)

1938 р. Постанова РНК і ЦК ВКП(б) «Про обов'язкове вивчення російської мови в школах національних республік і областей».

1939 р. Перепис населення Кубані показав, що внаслідок голодомору, арештів і примусового виселення кількість українців там з 61,5% у 1926 р. зменшилася до 4%.

Після «визволення» Західної України — закриття багатьох українських і відкриття російських шкіл.

1946 р. Постанова Ради Міністрів СРСР «Про затвердження українського правопису, наближеного до російського». Постанова ЦК ВКП(б) про «український буржуазний націоналізм», унаслідок якої кілька тисяч представників української інтелігенції заслано до концтаборів («Ждановщина»). Гоніння на журнали «Україна», «Радянський Львів», «Дніпро», «Барвінок», «Перець». Головного редакто¬ра журналу «Україна» Ю. Яновського звільнено з роботи.
( Read more... )